главная страница


 

главная  
English  
Deutsch  



ПУБЛИКАЦИИ

Піратська війна з "піратами". Комп’ютерні клуби не повинні бути заручниками.

Піратська війна з "піратами"
Комп’ютерні клуби не повинні бути заручниками

Наталiя ТРОФIМОВА, "День"

 Терпиме ставлення української влади до «епідемії» піратської продукції в країні (це і програмне забезпечення для комп’ютерів, і аудіо- і відеопродукція) серйозно шкодило іміджу країни не просто в світовому співтоваристві, а в найбільш значущій інтелектуальній і творчій частині цього співтовариства. Плоди саме їх уяви, творчості, напруженої розумової праці нами кралися та крадуться по сьогоднішній день. Це зачіпало їх особисті та корпоративні інтереси, вони несли мільярдні збитки. В порівнянні з «піратською» репутацією, якої набуває Україна, «касетний скандал» з точки зору шкоди міжнародному іміджу нашої країни виглядає дрібними пустощами. До речі, саме тому він, швидше за все, і заглух. Тодi, як антипіратська кампанія весною цього року вступила в нову - активну - стадію.

Почалося все із закриття декількох заводів з виробництва неліцензійних компакт- дисків, продовжується у вигляді «нальотів» на продавців та користувачів піратською продукцією. Особливо активно здійснюється перевірка «чистоти» програмного забезпечення комп’ютерів на комерційних підприємствах. По-перше, тому що рівень використання неліцензійної (тобто зламаної, скачаної) інтелектуальної начинки комп’ютерів у нашій країні досяг неймовірних розмірів. Ну, який нормальний українець буде купувати за $ 500 необхідне його «машині» програмне забезпечення, якщо ідентичні піратські копії операційної системи Windows, офісних і графічних програм, ігор на Петрівці коштують 10 - 12 гривень? Крім того, робити це на практиці можна було (принаймні до сьогодні) цілком безкарно. За декілька років ситуація з використанням неліцензійного софта (програмного забезпечення) в Україні стала настільки абсурдною, що покупці піратського продукту не тільки перестали відчувати найменші докори совісті щодо регулярного порушення авторських прав компаній-правовласників (в основному Microsoft), але навіть не переймаються читанням ліцензійних угод, що містяться у програмах, які встановлюються на їх комп’ютерах. Експерти, котрі беруть участь у кампанії з боротьби з піратством, зазначають, що практично всі юридичні особи, на адресу яких подавалися позови (найчастіше, знову ж, від офіційних представників Microsoft в Україні) навіть не знали про існування карної відповідальності за незаконне використання комп’ютерних програм.

Другою і головною причиною активізації вітчизняної влади і особливо правоохоронних органів можна сміливо назвати посилення тиску на Україну з боку США аж до введення економічних санкцій, зокрема щодо українського металу на американському ринку. За оцінками експертів, Україна втратить через це понад $ 100 млн. Сполучені Штати в цьому випадку намагаються захистити інтереси найвідомішої американської компанії Microsoft, яка фактично є монополістом на ринку цього виду продукції. США неодноразово підіймали це питання у переговорах з українською стороною на найвищому рівні, але тільки з введенням вказаних санкцій процес боротьби з укоріненим піратством набрав неабияких розмірів. Деякі суб’єкти ринку інформаційних технологій пов’язують таке посилення заходів також із набуттям чинності з 1 вересня цього року нового Кримiнального кодексу України. Але й стара редакція КК передбачала відповідальність за поширення, тиражування та використання неліцензійного ПЗ. Так що річ, швидше усього, саме в санкціях США. До речі, чотири роки тому в аналогічну до української ситуацію потрапив Китай. Але китайцям вдалося уникнути праведного гніву супердержави вживанням жорстких та радикальних заходів стосовно виробників і розповсюджувачів піратського софту. Швидше усього, США чекають від України такої ж бурхливої діяльності на захист американського правовласника. Але...

ЛЕГАЛIЗАЦIЯ НАВЗДОГIН

Ні для кого не є таємницею, що практично вся горезвісна комп’ютеризація в країні відбулася на очах у влади на базі неліцензійного програмного продукту. І практично всі комп’ютери у країні, у тому числі й в органах держуправління, і у корпоративному секторі, і у комерційних структурах, і у приватного користувача працюють з піратською Windows. Важко уявити собі масштаби бюджетних витрат, необхідних на приведення державних «машин» у легальний стан.

Здавалося б, органи влади, взявшись за наведення порядку в цій сфері, повинні були почати із держсектора. Але основний удар каральних органів спрямований на комп’ютерні клуби. З ними виявилося зручніше боротися. В Україні на сьогодні існує близько 2000 клубів. З них понад 300 - у Києві. Процес припинення порушень, як розповів «Дню» директор компанії «ІТ консалтинг» Олександр Бернатович (ця компанія нарівні з Інститутом судової експертизи проводить експертизу ПЗ комп’ютерів) складається з наступних етапів. Правоохоронними органами (найчастіше, це співробітники Управління з боротьби iз економічними злочинами, районної і міської прокуратури, податкової міліції) у організацій вилучаються комп’ютери, на яких виявлено ПЗ з ознаками контрафактності (читай, неліцензійне ПЗ). Вилучене обладнання відправляється на експертизу, за результатами якої представники фірм-правовласників подають позови до суду. Районні прокуратури порушують кримiнальнi справи і... Карне покарання порушників інтелектуальної власності становить десятки тисяч гривень штрафу, іноді застосовуються й більш суворі заходи покарання аж до позбавлення волі терміном до 3 років. У результаті ця діяльність припиняється. Конфісковане майно (а це у випадку з комп’ютерними клубами дуже якісні дорогі «машини») знецінюється і продається.

Потрібно зазначити, що комп’ютерні клуби в Україні з’явилися не так давно - близько 3 років тому - але вже встигли стати невід’ємною частиною міського побуту. Особливу роль вони, звичайно ж, відіграють у житті підростаючого покоління, хоч і дорослі люблять зайти у затишне приміщення з безліччю «машин» та поринути в світ Інтернету, написати листа приятелевi з іншого міста/країни або просто відпочити від повсякденних проблем, полюючи за віртуальними монстрами. На жаль, не кожна українська сім’я може дозволити купити собі електронне диво за $500 (саме стільки, як мінімум, доведеться викласти за хороший комп’ютер), тому для переважної більшості громадян України комп’ютерні клуби є, мабуть, єдиним способом навчитися комп’ютерній грамоті, отримати будь-яку необхідну інформацію із всесвітньої Павутини та просто відпочити. Звичайно ж, особливо це важливо для дітей і підлітків, які, не отримавши хоч би мінімальних навичок роботи з комп’ютером, можуть у майбутньому виявитися непридатними для виконання безлічі громадських функцій. Більш того, в ідеалі кожна дитина сьогодні повинна не просто знати, як виглядає комп’ютер, але й розуміти, як він влаштований та вміти використати його можливості, щоб згодом вона могла органічно вписатися у суспільство майбутнього.

І ось зараз комп’ютерні клуби виявилися на грані знищення. Рiч у тому, що навіть при бажанні купити ліцензійний продукт вони не можуть цього зробити, оскільки в Україні просто немає необхідної кількості практично незамінного для комп’ютерів продукту Microsoft - операційної системи Windows, а також безлічі інших необхідних для «начинки» клубних машин програм навчального, пізнавального і розважального характеру. На початок антипіратської акції на складах компаній-дистриб’юторів продукції Microsoft знаходилося всього лише 20 коробкових версій популярних операційних систем (а саме вони потрібні комп’ютерним клубам. На кожен комп’ютер - одна коробка). Тобто наявним ПЗ можна було б забезпечити тільки один не дуже великий клуб. Отримуючи відмову від вищезазначених компаній, клуби вимушені закриватися та навіть самоліквідовуватися, оскільки декілька місяців простою клубу (а це орендна плата і т.д.) можуть вкрай розорити його власника.

ЗАМIСТЬ КОМП’ЮТЕРIВ - ШПРИЦИ У ПIД’ЇЗДАХ?

Як повідомив «Дню» керівник комп’ютерного клубу «Дюна» Сергій Римаренко (його клуб закрито вже два тижні), незабаром вони мають намір знову відкритися. Але не тому, що вдалося знайти ліцензійну Windows, а тому, що мають намір установити на своїх «машинах» іншу операційну систему - Linux. Так само мають намір вчинити ще декілька клубів. Але навряд чи це можна назвати виходом з ситуації. По-перше, Linux не дуже зручний для користувача. По-друге, ця операційна система не може бути використана як ігрова платформа, оскільки дуже мало популярних ігор написано під неї.

Єдино правильним та можливим виходом з даної кризи є, звичайно ж, легалізація. Але вона, внаслідок вищезгаданих причин, швидко здійснитися не може. Утворилося своєрідне замкнуте коло: міліція та прокуратура формально діють за законом, керівники комп’ютерних клубів, приймаючи правила гри, готові перейти на ліцензійне ПЗ, але не можуть, оскільки дилерські представники Microsoft в Україні не в змозі забезпечити їм необхідну кількість продукту. Тому, не знайшовши підтримки і розуміння у охоронців порядку, ряд керівників комп’ютерних клубів на чолі з тим же директором "ІТ консалтинг" Олександром Бернатовичем звернулися з письмовим проханням до секретаря Ради національної безпеки і оборони України Євгена Марчука підтримати їх «у бажанні легально розвивати надання комп’ютерних послуг у мережі комп’ютерних клубів України». «Ми розуміємо важливість захисту прав інтелектуальної власності, наведення порядку в цій сфері. Але коли допити обвинувачених відбуваються у кабінеті слідчих, на столах яких стоять комп’ютери з таким же неліцензійним програмним забезпеченням, - це більше схоже на фарс, а не на боротьбу з інтелектуальним піратством». «Розвиток подій навколо клубів, - говориться у зверненні, - призводить до їх масового закриття і загрожує знищенню цього руху в цілому. Припинення роботи клубів призведе до зростання таких негативних явищ, як підліткова злочинність, і соціальної напруженості загалом».

6 листопада Євген Марчук зустрівся з 15-ма керівниками київських комп’ютерних клубів, активістами створення Всеукраїнської Асоціації комп’ютерних клубів (ВАКК, - в минулу п’ятницю відбулися її установчі збори. - Авт. ), які детально виклали суть проблеми. Зокрема, вони розповіли про те, що багато існуючих сьогодні клубів проводять величезну соціальну роботу. Наприклад, комп’ютерний клас при школі №228 (керівник Євген Козак) проводить курси навчання комп’ютерній грамоті для школярів за дуже низькими цінами (20 грн. на місяць). На цих курсах також можуть безкоштовно займатися так звані неблагополучні діти (з проблемних або багатодітних сімей, безпритульники і т.д.)

Комп’ютерний клуб "Web-Skipper" (керівник Євген Ільченко) уклав договір з Київською соціальною службою для молоді Києво-Святошинського району про те, що до обіду діти-інваліди з порушеннями опорно-рухового апарату можуть безкоштовно користувалися послугами клубу. У результаті, як розповідає Є. Ільченко, діти-інваліди, перебуваючи серед своїх однолітків, відчували себе повноцінними людьми, спілкувалися і раділи життю. Комп’ютерний клуб на вул. Вернадського, 59 (директор Віктор Захарченко), крім своєї основної діяльності, давав можливість викладачам школи N185 безкоштовно навчатися комп’ютерній грамоті.

Сьогодні ці клуби закрито, тому що у будь-яку хвилину до них можуть прийти правоохоронці та конфіскувати всі машини. Зі слів голови ВАКК О. Бернатовича, «з квітня тільки по Києву порушено 36 кримiнальних справ, 5 керівників клубів отримали покарання у вигляді умовного позбавлення волі». Днями в Московському районному суді Києва, зі слів Бернатовича, було розглянуто карну справу, за результатами якої молода сім’я з двома дітьми, що взяла кредит та організувала невеликий комп’ютерний клуб, повинна буде виплатити 54 тис. грн. за вартість програмного забезпечення, плюс їм ще загрожує карне покарання.

На запит Бернатовича, як директора "ІТ-консалтинг", компанії-дистриб’ютору ліцензійного програмного забезпечення «Квазар-Мікро» (це провідна вітчизняна компанія, що займається постачанням з Москви ліцензійного софту) про наявність у продажу коробкових версій операційних систем корпорації Microsoft, було отримано відповідь, що «протягом останніх двох місяців значно виріс попит на ці продукти. Одним з основних замовників є комп’ютерні клуби. Найбільшим попитом користується операційна система Windows 98». Далі в інформації «Квазар- Мікро» говориться, що терміни постачання цього продукту «становлять близько двох місяців через відсутність на складі виробника». Ці коробкові продукти виробляються в Ірландії. Їх транспортування займає декілька місяців. "Потім клуби повинні ще отримати спеціальний дозвіл від корпорації Microsoft, - пояснює Бернатович, - що також займає декілька місяців". Отже, клубам необхідно десь близько півроку, щоб ввести свою діяльність у правове поле. За півроку клуби можуть не вижити. Тому вони припиняють свою діяльність.

Парадокс цієї ситуації полягає ще й у тому, що клуби, які закриваються, вже не зможуть задовольнити майнові права авторів. Навряд чи Microsoft буде приємно це усвідомити. До речі, також навряд чи Microsoft та її незмінний керівник Білл Гейтс знають, яким чином українські правоохоронці вирішили боротися з проблемою піратства. Подібні методи антипіратської кампанії не можуть задовольняти американського монополіста ще й з тієї простої причини, що саме комп’ютерні клуби найбільшою мірою популяризують продукцію Microsoft та готують базу тих, хто у майбутньому буде користуватися її послугами.

У кожному з клубів займалося близько 1000 чоловік. В основному це діти і підлітки. Тепер багато хто з них буде знову залишений наодинці сам з собою. "За ці три роки, - ділиться спостереженнями О. Бернатович, - зникли шприци у під’їздах". Зараз діти, на його думку, можуть повернутися до них. І навіть заявляють про це. До речі, чи випадковість це, чи зла іронія, але активізація дій правоохоронних органів припала саме на період шкільних канікул.

Вихід з кризи керівники комп’ютерних клубів бачать у підписанні двох угод - з правоохоронцями про тимчасовий мораторій на вилучення комп’ютерів та з основними правовласниками, які діють на території України, - про згоду на розтягнення у часі купівлі ПЗ. Протягом цього часу комп’ютерні клуби зобов’язуються виконати умови, прагнучи тільки одного - щоб їм дали вижити. Зрозуміло, що з укладенням цих угод проблема піратства в Україні вирішена не буде. Занадто довго можна було безкарно красти, занадто багато тут переплелося інтересів: і комерційних, і державних, і міжнародних, занадто багато злилося складових: міжнародно-правова, внутрішньо-правова, соціальна, етична...

І безсумнівним в даній ситуації є лише одне - за кожну працю треба платити. І за працю програмістів Білла Гейтса також. Піратство руйнує в нашій свідомості цю просту істину. Але нинішня практика легалізації, а точніше, розгроми комп’ютерних клубів, не є вигідною нікому, в тому числі й представникам Майкрософт.

N208 14.11.2001 "День"

КОМЕНТАР
"Хати-читальні" початку третього тисячоліття треба врятувати"

Євген МАРЧУК, секретар Ради національної безпеки та оборони України:

 - Інтелектуальне піратство - це цинічна крадіжка. На жаль, не комп’ютерні клуби, а держава потурала цьому злу. Країна наповнена піратською продукцією від держструктур до казино. Причин цього багато. Одна з них: за деякими заводами - виробниками піратської продукції (а це надприбутковий бізнес, це все одно, що друкувати гроші) стояли окремі впливові особи. Наші зарубіжні партнери неодноразово ставили перед Україною це питання. Президент України протягом двох років давав низку доручень. На відміну від попереднього уряду, уряд Анатолія Кінаха у співпраці з парламентом розпочав розв’язання цієї складної проблеми.

Однак, видно з усього, не без перекосів. Комп’ютерні клуби не можуть бути заручниками в ситуації, що склалася. І не повинні страждати тільки в Києві сотні тисяч молодих людей, які хочуть увійти у XXI століття комп’ютерно грамотними. Ці хати-читальні початку третього тисячоліття треба врятувати.

Держава припустилася вже низки серйозних прорахунків у сфері інформатизації. Не можна допустити, щоб зроблено було ще одну помилку, щоб руками державних органів було знищено дуже перспективний і важливий для всього суспільства почин.

Будемо шукати вихід. Думаю, ми знайдемо розуміння в уряді і з правоохоронними органами можна буде домовитися. Безумовно, цю проблему треба буде вирішувати з обов’язковою участю представників Майкрософту.

ОПИТУВАННЯ "Дня"
Що ви будете робити, якщо закриють комп’ютерні клуби
у Києві ?

Дітей в комп’ютерному клубі «V.I.P.» запитувала Наталя ТРОФIМОВА, фото Анатолія МЕДЗИКА, «День»

 Вадим ЛЕВЧЕНКО, 10 років:
- Я вже близько двох років ходжу до цього клубу. Перед цим ходив до інших. Я вчуся тут розбиратися в комп’ютерах, граю. Одного разу користувався Інтернетом, але мені не дуже сподобалося. Якщо комп’ютерні клуби закриють, я можу піти пограти у футбол. Але коли стану дорослим, я відкрию свій комп’ютерний клуб.

 Дмитро МИТЬКО, 14 років:
- Я до клубу ходжу не дуже часто, тому що у мене вдома свій комп’ютер стоїть. А сюди я ходжу, тому що тут є можливість грати по мережі. Це дуже захоплює. Ми навіть конкурси, буває, влаштовуємо. Працюю і з Інтернетом. Це дуже велике джерело інформації. Для школи і взагалі. Мене також цікавить програмування, і я навіть зібрався відвідувати комп’ютерні курси. Мені здається, зараз кожний хоче пов’язати своє майбутнє з комп’ютерами. Але не кожний може. Якщо клуб закриють, я з хлопцями з будинку проведу ігрову мережу з наших персональних комп’ютерів. У мене вдома стоїть неліцензійне програмне забезпечення, тому що ліцензійні диски купувати невигідно. Крім того, їх складно знайти. А на Петрівці піратський диск я можу купити навіть за 4 гривні.

 Артем ПАТЛАЙ, 17 років:
- Я відвідую клуб близько 4 місяців, коли є вільний час. Насправді, я більше полюбляю читати книги. Крім того, я ходжу до музичної школи. Тому я шукаю в Інтернеті інформацію про музику, про iгри і нові книги. У цьому клубі мене приваблює співвідношення ціни і якості послуг. Крім того, він знаходиться недалеко від мого будинку. Якщо клуби закриють, я, напевно, знайду, чим себе зайняти. Але мені буде шкода.

Оля ЛУКАЩУК, 13 років:
- Я ходжу до цього клубу майже з початку його відкриття. І сиджу тут близько чотирьох годин на день. А ввечері роблю уроки. В клубі в мене багато друзів. А в школі не всі хочуть зі мною товаришувати, і я не знаю чому.

Комп’ютерний клуб - не єдина моя розвага. Я люблю спілкуватися з мамою. Також я займаюся футболом. Наша жіноча команда зайняла третє місце в Україні.

Якщо клуби закриють, це буде дуже погано. Моя сім’я не може дозволити собі купити комп’ютер.

N208 14.11.2001 "День"

в раздел


 

© Copyright 2002 ВАКК

WWW.UACC.ORG.UA